ДАЛІ ВЖЕ НЕ БУЛО КУДИ ЙТИ: УКРАЇНСЬКИЙ РЕКОРДСМЕН РОЗПОВІВ, ЯК ДІСТАВСЯ АТЛАНТИКИ ПІШКИ

thumbnail

Україна — Польща — Чехія — Австрія — Німеччина — Швейцарія — Ліхтенштейн — Італія — Франція — Монако — Іспанія — Португалія.

Це не турнірна таблиця з футболу і не маршрут Східного експресу. Це — перелік країн, які пішки перетнув 35-річний киянин Валентин Черненко, який затявся встановити національний рекорд.


20 вересня увечері на традиційно жвавій площі біля виходу з метро “Хрещатик” зібрався гурт людей — це прийшли стати свідками вручення Валентину сертифікату про встановлення рекорду його друзі, близькі та люди, які вболівали за мандрівника впродовж всієї його довгої подорожі.

За 5 місяців до цього, 5 квітня, ми з Валентином уже зустрічалися, майже на цьому ж місці — трохи вище Хрещатиком, на Бесарабці. Звідти його проводжали в похід, про який не було відомо майже нічого. Чоловік пояснив лише, що зупинитися в столиці Португалії вирішив, тому що далі вже немає куди йти: попереду — Атлантичний океан.

Проводжати Валентина в дорогу тоді прийшли друзі, з якими він підкорив не одну карпатську вершину, дружина Марина та восьмирічна донечка Єва, яка подарувала татові талісман — іграшкового бегемотика Хмаринку. З собою взяв рюкзак із найнеобхіднішим, та все одно вийшло 20 кілограмів. З грошей — 4 тисячі євро.

Валентин Черненко вирішив подати заявку на рекорд України, тож представники Національного реєстру рекордів (НРРУ) сформували для нього правила: у дорозі він мав іти виключно пішки, не користуватися жодним транспортом, не відхилятися від маршруту і дійти до точки призначення. Для того, щоб відслідкувати дотримання всіх правил, Валентину дали трекер, який через супутник стежив за його переміщеннями, і щодня надсилав звіт.

Минув 161 день, поки Валентин з Хмаринкою дісталися Лісабону. Мандрівник весь час публікував на своїй сторінці новини з подорожі та щоденно писав замітки-звіти, які називав “Бортовим журналом”

Ось, наприклад, уривок одного з таких записів, зробленого 11 серпня в Іспанії:

“Заночувати збирався в кемпінгу в кінці міста Сан Феліу, але, на жаль, кемпінг виявився заповнений вщерть, і мене відправили на всі чотири сторони. Далі починався серпантин уздовж моря і почало сутеніти. По серпантину я дійшов до елітного селища Пунта Брава і побачив пляж внизу. Насилу знайшовши круті сходи, я спустився на пляж, виявив там піддон з дощок, заліз в спальник і заснув на самому березі моря під відкритим небом. Лише я і шум прибою”.

Читати замітки Валентина можна як пригодницьку повість, по них можна пізнавати місто за містом, їх можна використовувати у власних мандрівках. Але по його поверненню в Київ, ми вирішили, що краще все ж поспілкуватися наживо.

— Ви можете сказати, що повернулися трохи іншою людиною? Назвіть три нові якості яких ви набули в подорожі.

— Так, можу сказати, що повернувся іншою людиною, мені здається з подібної подорожі неможливо повернутися без змін. Найперше, що я здобув — це швидка пристосовуваність до ситуації і прийняття рішень. Адже переміщуючись пішки, неможливо все передбачити і спланувати наперед, майже кожного дня виникала потреба швидко вирішувати нагальні питання.

Друга річ — це відчуття і віра в людей, значно легша комунікація з людьми. До цього походу я не мав жодного досвіду життя в хостелах чи користування каучсерфінгом, тут же без цього було не обійтись. Спочатку було досить незвично ночувати у незнайомих людей, чи мати сусідів по кімнаті, а наприкінці я навіть шукав такі можливості, бо не вистачало спілкування. Також, перебуваючи наодинці, я став гостріше відчувати щирість людей, їх ставлення до тебе. І з’явилася віра в людей, мені неодноразово допомагали в найрізноманітніших ситуаціях, коли я навіть не очікував на допомогу. 

І третій мій здобуток — я усвідомив ціну свого звичайного життя. Подорож була неймовірною, але для її здійснення довелося жити значно важчим життям, ніж я маю вдома, мені кожного дня доводилося вирішувати цілу низку побутових потреб, про які вдома ми навіть не замислюємося, бо маємо все необхідне; тож по поверненні нову цінність отримують такі звичайні речі, як душ, туалет, ліжко, магазин біля дому і т. ін.).

— Ви збирали якісь сувеніри чи символи з міст де побували? Магніти, стрічки, прапорці? 

— Я побував в більш як сотні різних міст. І дуже важливим для мене було не збільшувати вагу рюкзака, яка і так була завелика, також був дуже скромний бюджет,  тож варіант купувати сувеніри в кожному місті відпадав. Спочатку я хотів збирати браслети з символікою кожної країни, в якій побував — я придбав такий браслет на виході з Польщі.

Але потім я не зміг знайти такі браслети в Чехії та Австрії, а далі вже не було сенсу їх збирати. Але я під час шляху назбирав чималу колекцію талісманів і сувенірів. В Україні в селі Братковичі я ночував у чудовій сім’ї, вони багато допомагали мені по дорозі а також подарували каблучку на щастя.

В Сарагосі мені подарували стрічку з храму Ель Пілар, яка приносить удачу на шляху, також на згадку мені дарували браслети в деяких кемпінгах, два браслети і кулон подарували діти з іспанської сім’ї, українець Ваня, який живе в  Португалії, подарував мені національний португальський браслет, а також одну стрічку мені на згадку подарували в дуже компанійському селі в Іспанії. Навіть на бегемотику Хмаринці є стрічка з монастиря.

— Зрозуміло, що кожен ваш день — це нові враження та знайомства з різними людьми. Можете приблизно сказати, на яку кількість друзів та гарних людей ви стали багатшим?

— Я зустрічав на своєму шляху дуже багато чудових людей, їх точно було більше сотні. Але, на жаль, не всі вони користуються соціальними мережами, тож з деякими людьми я не зміг обмінятися контактами. Мені важко сказати точну цифру, але гадаю, що кількість моїх нових знайомств наближається до сотні.

— Чи був момент, коли хотілося залишити все і повернутися додому? Що в цей момент допомагало?

— Так, у мене був важкий психологічний момент десь посередині подорожі, він був пов’язаний з форс-мажорними обставинами: дружина зламала ногу. Всі наші початкові плани змінилися, це був важкий період, я мав думки припинити подорож. Допомогли впоратися з цим люди, які траплялися в потрібний момент і знаходили потрібні слова.


Валентин Черненко став офіційним рекордсменом України в номінації “Найдовший піший похід” з показником 5477,3 км, про що отримав сертифікат.


Керівник НРРУ Лана Вєтрова розповіла, що в Україні подібного рекорду досі встановлено не було.

“Були заявки і на навколосвітню подорож пішки, і на обхід території України по периметру, однак вони не були реалізовані. Були також мандрівники, які пішки доходили до Стамбула та Парижа, однак, через незнання або недотримання ними умов фіксації рекорду, до реєстру їх внесено не було”, — говорить Лана Вєтрова.

Тож Валентин — єдиний в цьому роді рекордсмен, і бити власний рекорд поки не збирається, як і вирушати в навколосвітню подорож: після стількох місяців мандрів він ще довго буде насолоджуватися рідним містом та домашнім затишком. 

Фото: Ірина Басенко, Валентин Черненко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back To Top