ВІТРАЖ ІЗ РОЗБИТОГО СКЛА: “ДОЦЯ” — ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РОМАН ПРО ОКУПОВАНИЙ ДОНБАС

thumbnail

… Четверта пообіді останнього дня осені. Близько півсотні людей у невеликому підвальному приміщенні, яке, завдяки бетонним опорам, може бути надійним укриттям на випадок обстрілу. Десь довкола стін періодично роздається гупаючий звук, який можна відчути лише як вібрацію, що віддає легким тремтінням десь під шлунком…

— Саме так, в принципі, звучить обстріл, саме так себе чують люди, які сидять у замкненому приміщенні десь внизу — вони не чують звуку, але вони чують вібрацію, — з цих слів розпочала свій виступ у Вінниці авторка роману “Доця” Тамара Горіха Зерня. 

Зустріч з нею проходила в приміщенні Вінницького молодіжного центру “Квадрат”, який розташований в підвалі будівлі на Майдані Небесної Сотні. У сусідній залі тривав саундчек рок-гурту, тож перевірка звуку ударів барабану стала своєрідним саундтреком до презентації. 

Для чого людям з мирної землі відчувати війну і фокусуватися на ній зсередини? Навіщо знати, як виглядав Донецьк у перші дні російської окупації? Як люди знімали останню готівку з банкоматів, відправляли речі останньою машиною “Інтайму”, брали штурмом останній потяг на Дніпро? 

Учасники зустрічі з письменницею не приховували сліз: серед них багато хто пережив ці історії на власному досвіді. 

Не кожному з нас “пощастило” стискати в кишені гранату, готуючись до найгіршого, тому що переплутали блокпост. 

Не кожен втрачав бізнес, родину, друзів, дорогі серцю речі після чергового “прильоту”, після сотні таких “прильотів”.

Щоб потрапити на війну чи в окупацію, часом, досить лише відкрити обкладинку книги. 

Під час презентації, попри застереження “не спойлерити”, мені вдалося прочитати вголос уривок зі вступу. 


“Щоб вижити, ти їстимеш землю. І годуватимеш землею”… — вже після цих слів багато у кого з’явилися сльози на очах.


Тамара розповіла про те, як її затягнуло волонтерство. Все починалося з того, що знайомі просили навідати рідних, які після поранень опинялися в столичному шпиталі.

“Там я помітила спільну особливість — майже у кожного другого були осколкові поранення очей”, — розповідає письменниця. Як виявилося, очі бійців страждали через відсутність у складі військової форми тактичних масок. Такі маски продавалися на американських сайтах, де реалізовувалась потримана форма бійців армії США. 

До того Тамара вже мала досвід покупок за кордоном, адже разом з іншими жінками часто купувала одяг та різні речі на сайтах спільних покупок.

“Я — перекладач, вільно володію англійською, тобто, мовного бар’єру у мене немає. Я пішла на сайти і знайшла такі маски. З усіма витратами вони обходилися близько 70 гривень за штуку, у той час, як у воєнторгах за такі маски правили по 800 гривень”, — пригадує волонтерка.

Процедура купівлі масок у США була непростою, адже їх продавали з аукціону, взяти участь в якому міг лиш американець, який потім мав особисто за ними приїхати, причому, переважно, їхати треба було далеко за місто. Однак, це не зупинило волонтерку і все вдалося.

Витративши всі можливі власні гроші, Тамара вже не могла зупинитися — кошти почали надходити на картку. Разом із новими замовленнями для бійців. Купували все — від спальних мішків до лазерних прицілів, а щоб мати зворотній зв’язок, вирішили розвозити допомогу по передовій самостійно. 

Саме там і побачили на власні очі перші історії, які пізніше лягли на сторінки “Доці”, там познайомилися з людьми, які були очевидцями всіх описаних у книзі подій.

“А дорога у книзі — наша, — пояснює Тамара. — Усі краєвиди, описи поїздок, того, що ми бачили за вікнами машини, це все я писала із власних вражень”.

Книга Тамари Горіха Зерня увійшла в п’ятірку найкращих книжок року за версією ВВС. Про це розповіла на презентації видавчиня Ірина Білоцерковська, яка очолює видавництво “Білка”.

“Я вважаю, що кожен художній твір про сьогодення має включати війну, в будь-якому вигляді. Це можуть бути непрямі військові дії. Це можуть бути бекграунди когось із персонажів, але війна йде і вона не закінчилася, і ми стоїмо на цьому інформаційному фронті попереду”, — говорить Ірина Білоцерковська.

Вона зазначає, що військова література, написана учасниками війни, наразі складає понад 500 найменувань, і вона майже протиснула той інформаційний вакуум, яким її оточувало суспільство.


Видавницто “Білка” не без гордості хвалиться яскравою обкладинкою “Доці”. З неї на читача крізь кольоровий  вітраж дивиться жінка. В одному місці вітраж прострілено і на дотик навіть відчувається тріщина.


“Вітраж — це символ. Коли щось скляне розбивається на друзки, ми можемо ці скельця викинути. Але якщо їм пощастить і їх правильно складуть і запаяють на спеціальний залізний каркас, то утвориться дуже дорогий витвір мистецтва, який набагато міцніший ніж початкове скло”, — розповіла авторка.

Вітражі — це спочатку хобі, а потім і бізнес головної героїні книги, тому склеювання розбитого скла і перетворення уламків на міць — її покликання. Як і покликання письменника — добувати світло з найтемніших часів. 

Перший тираж “Доці” вже розкуплено повністю, авторка додає, що за час зустрічей з читачами зібрала чимало документальних свідчень, які увійдуть до другого видання в якості доповнення, утім продовження писати Тамара Горіха Зерня не планує, адже, за її словами, ми і живемо в цьому продовженні і можемо спостерігати його наразі на власні очі. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back To Top