СТО РОКІВ ВІД ПОЧАТКУ ЗИМОВОГО ПОХОДУ: В КРИЖОПОЛІ ВІДТВОРИЛИ БОЇ АРМІЇ УНР З ОКУПАНТАМИ

thumbnail

Зимовий день без снігу — сто років тому таке й уявити було важко. Зимовий похід армії УНР, який розпочався 6 грудня 1919 року, супроводжувався снігами та хуртовинами. Нині ж сяє сонце і легенький морозець навіть не колеться.


На залізничній станції Крижопіль — незвичний антураж: привокзальну площу заполонили військові у різних одностроях, поряд чистяться кулемети та заряджаються рушниці, а ось на лафеті привезли з Вінниці знаменитий панцерник “Петлюра” — на площі готуються до історичної реконструкції.  


У День Збройних сил України тут розповідають про історичні події, які раніше були заховані за ширмою радянської пропаганди.

Українська народна республіка, яка у 1917-1921 роках протистояла одразу кільком ворожим арміям, не була випадковою державою без органів влади та власного війська, якою її нам змальовували антиукраїнські джерела.

Насправді, в Україні 1919 року діяли одразу два союзних мілітарних формування: Дієва армія Української Народної Республіки та Українська Галицька армія. Рівно сто років тому армія УНР вирушила в рейд — тиловий похід, який тривав до 6 травня 1920 року і, за оцінками воєнних істориків, став найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду Української революції (1917—1921 рр.).

Тоді запіллям ворога було пройдено 2500 кілометрів, проведено понад 50 успішних боїв з білогвардійцями та червоноармійцями. Українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами, досягнувши головної мети — збереження армії УНР.  Найцікавішим історичним фактом є те, що Зимовий похід завершився 3-5 травня 1920 року проходженням територією сучасного Крижопільського району, та з’єднанням із військами Симона Петлюри у с. Писарівка на Ямпільщині.

Та повернімося до Крижополя. Тут, з ініціативи краєзнавця та дослідника історії часів УНР В’ячеслава Березовського на стінах будівлі вокзалу встановили барельєф глави Української Народної Республіки Симона Петлюри та пам’ятну дошку. 

Ним були віднайдені історичні дані про те, що Симон Петлюра у вересні 1919 року перебував на станції Крижопіль, приймав звіт залоги панцерника “Хортиця” та делегації місцевого населення.  

“Наша сила — в єдності”, — слова, викарбувані на барельєфі, ймовірно належать Симону Петлюрі.

Поряд табличка з написом, який розповідає про історичні події. Барельєф виготовив скульптор зі Львова, ветеран АТО Назарій Ткаченко, а практичними питаннями його розміщення займався місцевий активіст Олександр Гіроль.

Нещодавно подібну меморіальну дошку розмістили і на вокзалі у Вапнярці, адже саме там знаходиться стратегічно важливий залізничний вузол, який вдалося відбити українцям у ворога 26 -31 липня 1919 р.

“Найбільші бої відбувалися вздовж залізничних шляхів за участі бронепотягів, які тоді називалися “панцерниками”. Тому залізниця “Київ — Одеса”, зокрема, станції Вапнярка і Крижопіль стали тоді ареною боротьби. Ця земля рясно полита кров’ю наших хлопців, і про ці події наше населення знає дуже мало. Тому що 70 років радянської влади і байдужість влади попередніх років не давала можливості  повідомляти людям про історичні події. Тому наша задача — всіма засобами максимально інформувати населення про ті події”, — розповів організатор заходу “Крижопіль — форпост УНР” В’ячеслав Березовський.

Свідчення очевидців подій, які розгорталися століття тому на цьому ж місці, презентував на заході голова Національної спілки письменників у Вінницькій області Вадим Вітковський. Зокрема, у споминах Степана Шухевича про період від січня до квітня 1920 р., опублікованих у 1929 році, дослідники знайшли такі факти (орфографію збережено):
“… виїхали ми дня 17 січня 1920 з Тульчина до Крижополя. На дворі була люта заверуха та мороз. Від півночі віяв сильний, холодний вітер. Дрібонькі зимні платки снігу кололи немов шпильками в лице. До цього ми кілька разів зблудили з дороги”. 

…Ближче до полудня крижопільчани заполонили привокзальну площу. Звідкілясь узялися десятки школярів у старовинному одязі — хустках, капелюшках, кожухах.

Як виявилося, учні Крижопільської школи №2 теж долучилися до реконструкції. Як розповів нам юний “Мішка Япончик” (як представився учасник), діти зображатимуть місцевих жителів, які торгують на базарі і стають свідками наступу з Одеси, а потім і захоплення влади “червоними”.

Тим часом біля будівлі вокзалу розпочався урочистий мітинг, який зібрав довкола себе повний майдан людей. “Багато українців і багато поколінь хотіли, щоб наша держава Україна була вільною. І це — один із етапів боротьби наших людей за це”, — сказав Голова Крижопільської райдержадміністрації Валентин Панчук.

І ось нарешті, після урочистого мітингу і відкриття меморіальної дошки, реконструктори, які прибули сюди з п’яти міст України, шикуються в колону. Очолюють її сьогоднішні військові — ветерани АТО/ООС та прикордонники. Таким чином, історія і сьогодення поєдналися під спільним синьо-жовтим прапором та під звуки національного славня.

“Я щиро впевнений, що ті жертви, те найдорожче, що було віддано 100 років тому, — віддається і зараз за незалежність нашої країни”, — сказав під час урочистостей Володимир Гриняк – учасник антитерористичної операції, майор запасу 25-ї десантно-штурмової бригади.

У самій реконструкції бою армійці участі не беруть, натомість активно підбадьорюють реконструкторів.

“Чьо там у вас? Сало есть?”, — вайлувато запитує в торговців “морячок”-загарбник, ліниво перекидаючи ятки на прилавках.

“Єсть! Іди дамо тобі сала!”, — глузливо вигукують з натовпу крижопільчан сучасні військові-атовці.

За тим пішла престрілка: наступ Залізної дивізії армії УНР та 11 бригади Галицької армії, постріли з кулемета та гармати, потім знову в бій пішли “червоні” росіяни — згідно з історичними даними, за короткий період Крижопіль шість разів переходив із рук в руки. 

Зрештою, на площу викочується “Петлюра”. Кулеметні черги з броньованого панцерника утверджують перемогу українського війська, і вже за мить дійство завершується, а крижопільські хлопчаки врозсип вибігають на майдан збирати відстріляні гільзи. 

Максим Плешко, нащадок вояка армії УНР Леонтія Вівсяного, приїхав на захід з Ірпеня Київської області, проте народився і виріс тут. Захопившись історією власного роду, став дослідником, нині він — кандидат філософських наук і політолог.  

“У моїй родині є так званий “ворог народу” — дід Левон, який у 1938 році був розстріляний. Потім, коли мені потрапила до рук його архівна справа, виявилося, що він у 19-му році воював у армії УНР, боровся за Українську народну республіку. З цього вокзалу його етапували на Вінницю, і в 1938 році він був там  розстріляний”, — говорить Максим Плешко.

Він наголошує, що попри те, що історію УНР вивчали в школах, починаючи з 90-х, цією темою насправді цікавилось обмежене коло людей.

“А в загальній свідомості це було такою собі сірою плямою,  в Радянському союзі це була “гражданская война”, і про УНР ніхто тоді не говорив, бо це одразу тюрма би була. Україна за останні 5 років почала формувати ідеологію державотворення і дискурс довкола того, хто ми, звідки ми, і це почало бути популярним і стало елементом масової культури”, — говорить науковець.  

По завершенні бою люди не поспішали розходитися з майдану: військові пройшли маршем до пам’ятника захисникам України та поклали квіти на честь загиблих побратимів, а учасників заходу частували смачними гарячими стравами польової кухні. Що важливо, для проведення заходу не використовувались бюджетні кошти, адже захід пройшов завдяки тому, що його вирішили підтримати фінансово місцеві депутатами, фермери, підприємці, звичайні громадяни. А отже, питання збереження та відтворення достовірної історії для крижопільців важливе і має своє майбутнє.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back To Top