“ВТРАТИ У БОРОТЬБІ ЗАВЖДИ МЕНШІ ВІД ТИХ, ЩО ЇХ ЛЮДИНА ЗАЗНАЄ В РАБСЬКІЙ ПОКОРІ”, — ЧОРНИЙ ВОРОН

thumbnail

Український кінематограф не втомлюється дарувати глядачам нові історичні прем’єри. 10 грудня у вінницькому муніципальному кінотеатрі “Родина” охочим подивитися нову стрічку “Чорний Ворон” довелося замовляти квитки заздалегідь. А під час зустрічі з творчою групою в фойє кінотеатру, люди, яким не вистачило місць, розтягнулися вервечкою майже до самого виходу.


“Чорний Ворон” — картина про повстанців Холодного Яру, “залишенців”, які залишилися в лісах навіть коли по всій Укаїні утвердилася радянська влада. Це 20-ті роки ХХ століття, очільник УНР Симон Петлюра перебуває за кордоном, по всій Україні відбуваються розправи над противниками тоталітарного комуністичного режиму.


Холодноярські отамани невловимі та безстрашні, мають свою систему оповіщення, серце якої заховане за стінами Мотронинського монастиря. Саме туди вказує зрадник, і саме там червоні захоплюють в полон дружину отамана Ворона, яку тепер належить визволити.

Режисер Тарас Ткаченко розповів, що фільм за мотивами повісті Василя Шкляра знімали в рекордно короткі терміни: зйомки розпочали в середині жовтня минулого року, переважну більшість матеріалу відзняли в грудні та навесні.

“В середньому, цикл виробництва фільму два роки, але історія появи екранізації значно довша. З 2010 року Василь Шкляр задекларував те, що він хоче знімати, намагалися збирати гроші люди в народний фонд, але тільки три роки тому “Студія 1+1” виграла державний грант на це виробництво, але в результаті різних подій державних коштів використано лише 5 мільйонів, а 15 це гроші студії”, сказав Тарас Ткаченко.

Кістяком акторського складу фільму стали історичні реконструктори, зокрема, важливу роль у створенні фільму відіграли вінничани. Як розповів директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен, до всі, хто відвідував хоча б раз історичні заходи у Вінниці, впізнають панцерник. відомий під назвою “Петлюра”. Знаменитий вінницький броньований автомобіль для зйомок у фільмі адаптуали під більшовицький. Для цього були змушені зафарбувати український прапор та напис “Петлюра”, і намалювати на ньому радянську символіку.

“Це було психологічно дуже важко, — розповідає Олександр Федоришен. — Другий момент, коли панцерник у фільмі горів. Там були закладені спеціальні димові шашки зі спалахом, але все одно це було морально важко бачити”.

Транспортування панцерника також викликало питання у правоохоронців: через комуністичну символіку на автомобілі, поліція в Житомирській області думала, що його везуть у Київ для провокацій. Тож авторам фільму терміново довелося писати листи з поясненням ситуації. 

Виникли питання в ході зйомок зі зйомками старого Києва. За словами режисера, знайти бодай два будинки підряд без рекламних вивісок та інших ознак сучасності було практично неможливо, тому зйомки проводили на подвір’ї старого винного заводу. Інші мінімальні шматочки Києва знімали в Лаврі і шукали старовинні куточки частинами.

Залізнична станція Поташ допомогла відтворити антураж залізничного вокзалу, на якому знімали найбільш велелюдну сцену.

У самі холодноярські ліси дістатися було складно, адже там майже відсутня дорога. Складно було і знайти автентичні паровози. 

“На всю Україну у нас є всього 7 паровозів, якщо брати ще ті, що не працюють, то 10”, відзначає Олександр Федоришен.

Демонстрацію фільму розпочали у кінозалі одразу ж після зустрічі з творчою групою. Прикметним у картині є образ птаха – старого чорного ворона, який з’являється першим у кадрі. Саме від імені старого птаха, який живе на світі вже третє століття, ведеться оповідь, закадровий текст читає письменик і автор роману “Залишенець” Василь Шкляр.

“Втрати у боротьбі завжди менші від тих, що їх людина зазнає в рабській покорі”, говорить ворон голосом Шкляра. На екрані в цей час розгортається картина пригноблення людей більшовиками.

Переглядаючи фільм, здається, що в нього мала бути попередня серія і має бути продовження. Деякі факти стають зрозумілими лише для попередньо підготовленого глядача, який добре знає, що діялося в ті часи в Україні.

У фільмі часто лунає запитання: “За що ви воюєте, хлопці?”. Його задають отаманам селяни, його ставлять повстанці самі собі, про це питають червоні, впевнені у своєму абсолютизмі. Те, що повстанці воюють за Україну, і справді, жодного разу у фільмі прямо не прозвучало. Це мало би бути зрозуміло без слів, однак, якщо в жодному кадрі фільму не показати українського прапора, то, скажімо, іноземний глядач, може і не здогадатися.

Більшовики називають повстанські загони “бандами”, утім, отамани жодного разу не здійснили пограбування чи іншого злочину, натомість кілька разів продемонстрували благородство, даючи пощаду ворогам, які опинилися в беззахисному становищі. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back To Top